Спів (вокал) як складова балету: досвід інтерпретації явища в контексті мистецьких тенденцій початку ХХ століття
DOI:
https://doi.org/10.31516/2410-5325.075.12Ключові слова:
сольний спів, балет, історико-культурний код, неокласицизмАнотація
Статтю присвячено одній із форм творчого синтезу видів мистецтв, що актуалізується в сучасному часопросторі музично-сценічних творів, зокрема, через власний історико-генетичний код. Відповідно увага дослідників зосереджена на історико-культурних та індивідуально-стильових механізмах осмислення концепційних рішень співавторів (композиторів, режисерів, хореографів) з метою адаптації співака-виконавця до модифікації комунікативних ситуацій у сучасному спектаклі.
Спів у балеті постає в контексті мистецьких тенденцій початку ХХ століття специфічним явищем. Утім пояснення його механізмів (образно-естетичних, психологічних, формотворчих, комунікативних) його надзавдання в концепціях сучасного музичного театру музична критика та наука ще не надали. Досвід постановки проблеми в площині інтерпретології становить актуальність теми статті та обумовлює новизну отриманих результатів. Творчий тандем танцю і співу сягає своїм корінням давньогрецької мусікії, на яку орієнтувалися творці французької традиції ballets du court. У царині «мішаних жанрів» музики бароко відбулася «золота доба» опери-балету як увиразнення homo musicus. Новітня історія співу в балеті розпочинається від «Пульчинели» І. Стравінського. У висновках визначено передумови і зміст функціонального єднання співу й танцю у форматі мистецьких тенденцій початку ХХ століття: 1) історико-культурний код французького мистецтва (спів — драматична гра — танець); 2) особиста саморефлексія І. Стравінського (його стосунки на ґрунті творчої співпраці на початку ХХ ст. та широке коло спілкування митців: О. Роден, А. Модільяні, К. Моне, П. Пікассо, В. Кандинський); 3) наслідування докласичним, добароковим, стародавнім народним традиціям. Відродження функції співу в балеті ХХ ст. відбулось на ґрунті музичного історизму та слугує ментальною ознакою народження неокласицизму.
Посилання
Clausius, K. (2013). Historical Mirroring, Mirroring History: An Aesthetics of Collaboration in “Pulcinella”. The Journal of Musicology, 30 (2), 215–251. [In English].
Cusick, G. S. (2007). Monteverdi’s studies and ‘new’ musicologies. The Cambridge Companion to Monteverdi. J. Whenham and R. Wistreich (Ed.) (pp. 249–260). Cambridge University Press. [In English].
Demarquez, S. (1983). Manuel de Falla. Da Capo Press. [In English].
Gammond, P. (1995). Classical composers. CLB Pub. [In English].
Garafola, L. (1989). Diaghilev’s Ballets russes. Oxford University Press. [In English].
Girdlestone, C. M. (1969). Jean-Philippe Rameau: his life and work. Dover Publications. [In English].
Gorce, J. de la (1989). Some notes on Lully’s orchestra. In Jean-Batiste Lully and the Music of the French Baroque: essays in honor of James Anthony. J. Heyer (Ed.). Cambridge University Press. [In English].
Grimes, N. (2019). The Poetics of Loss in Nineteenth-Century German Culture. Cambridge University Press. [In English].
Harris-Warrick, R. (1994). Magnificence in Motion: Stage Musicians in Lully’s Ballets and Operas. Cambridge Opera Journal, 6 (3), 189–203. [In English].
Huffington, A. (1988). Picasso: Creator and Destroyer. Simon and Schuster. [In English].
Levenberg, J. (2020). Seconda Pratica Temperaments, Prima Pratica Tempers: The Artusi/Monteverdi Controversy and the Retuning of Musica Moderna. Acta Musicologica, 92 (1), 21–41. [In English].
Meeker, M. (1981). Putting Punch in Pulcinella: Picasso, Massin, and Stravinsky. Dance Magazine, 55 (4), 75–80. [In English].
Mitchell, D. (1962). Stravinsky and Neo-Classicism. Tempo, 61/62, 9–13. [In English].
Oliver, M. (2008). Igor Stravinsky. Phaidon. [In English].
Rakochi, V. (2021). Baroque Elements and Specific Orchestral Functions in Beethoven’s Triple Concerto оp.56. Res Musica, 13, pp. 77–114. https://resmusica.ee/wpcontent/uploads/2021/11/rm13_2021_77_Rakochi_abstract.pdf. [In English].
Read, H. (1962). Stravinsky and the Muses. Stravinsky and the dance: a survey of ballet productions, 1910-1962, in honor of the eightieth birthday of Igor Stravinsky (pp. 8–11). Dance Collection of the New York Public Library. [In English].
Rogers, L. (1992). Dissociation in Stravinsky’s Russian and Neoclassical Music. International Journal of Musicology, 1, 201–228. [In English].
Sadie, J. A. (Ed.). (1998). Paris and Environs. In Companion to baroque music. University of California Press. [In English].
Schouvaloff, A. (1987). Set and costume designs for ballet and theatre. Sotheby’s Publications. [In English].
Schouvaloff, A. (1982). Stravinsky on stage. Stainer & Bell. [In English].
Shapovalova, L. (2017). Interpretology as an integrative science. Problemy vzaiemodii mystetstva, pedahohiky ta teorii i praktyky osvity. Kohnityvne muzykoznavstvo: zbirnyk naukovykh statei. L. Shapovalova (Ed.). Issue 46, 289–300. I. P. Kotlyarevsky Kharkiv National University of Arts. [In Russian].
Takahasi, Kenitiro (2015). Japonism in Russian Modernist Music: The Poetics of Stravinsky and Lurie’s Romances on Japanese Poems. Vestnik muzykal’noj nauki, 4 (10), 22–29. [In Russian].
Toorn, Pieter van den. (2020). Simply Stravinsky. Simply Charly. [In English].
Watkins, G. (1994). Pyramids at the Louvre: Music, Culture, and Collage from Stravinsky to the Postmodernists. Harvard University Press. [In English].
White, E. (1979). Stravinsky. The Composer and His Works. Second edition. University of California Press. [In English].
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
У разі публікації статті в журналі «Культура України», автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати експериментальних і теоретичних досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike (BY-NC-SA), яка дозволяє першу публікацію в цьому журналі, а також розповсюдження роботи з визнанням авторства цієї роботи, на тих самих умовах, з некомерційною метою.
Автори мають підписати заяву, яка є угодою про надання прав редакції на публікацію статті в друкованому та електронному вигляді. Заява надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Під час подачі рукопису статті для опублікування у збірнику «Культура України» автори погоджуються з тим, що, у разі прийняття статті до публікації, її можна буде розмістити в електронних архівах та базах даних з обов'язковим зазначенням авторства і збереженням авторських прав у повному обсязі за авторами. У тексті самої роботи мають бути в повному обсязі представлені джерела зовнішньої інформації – у вигляді списків джерел літератури (у т.ч. особисті раніше опубліковані роботи авторів). Автори рукопису статті зобов'язані належно оформляти запозичення у вигляді цитат або посилань. Будь-які форми плагіату неприпустимі.
