Особливості діяльності релігійних організацій України в Інтернеті
DOI:
https://doi.org/10.31516/2410-5325.073.02Анотація
Висловлено твердження, згідно з яким упродовж більше ста років теза про секуляризації дозволяла виносити релігію за дужки під час аналізу економічного розвитку, еволюції політичних режимів або, наприклад, особливостей того чи іншого державного устрою. Але наразі релігія стає дедалі більш значущою силою, церква повертає втрачені позиції. Дослідники виокремили чотири етапи десекуляризації, останній з яких розпочався 11 вересня 2001 р. і триває понині.
Процесам десекуляризації сприяє масове захоплення людей комп’ютерами, гаджетами і віртуальним світом; зокрема йдеться і про вірян, що змусило Церкву зрозуміти очевидний факт: віртуалізація буття буде тривалою і може стати корисною.
На прикладах діяльності релігійних організацій в Інтернеті досліджується питання: у що зрештою виллється їх присутність у віртуальному світі — пізнання людини нової (цифрової) формації з метою подальшого ефективного утримання її у своєму лоні або ж привід для нової хвилі десекуляризації в постіндустріальному світі.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
У разі публікації статті в журналі «Культура України», автори зберігають авторське право, а також надають право журналу публікувати оригінальні наукові статті, що містять результати експериментальних і теоретичних досліджень і не знаходяться на розгляді для опублікування в інших віданнях. Всі матеріали поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike (BY-NC-SA), яка дозволяє першу публікацію в цьому журналі, а також розповсюдження роботи з визнанням авторства цієї роботи, на тих самих умовах, з некомерційною метою.
Автори мають підписати заяву, яка є угодою про надання прав редакції на публікацію статті в друкованому та електронному вигляді. Заява надсилається на поштову (оригінал) або електронну адресу (сканована копія) Редакції журналу.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Під час подачі рукопису статті для опублікування у збірнику «Культура України» автори погоджуються з тим, що, у разі прийняття статті до публікації, її можна буде розмістити в електронних архівах та базах даних з обов'язковим зазначенням авторства і збереженням авторських прав у повному обсязі за авторами. У тексті самої роботи мають бути в повному обсязі представлені джерела зовнішньої інформації – у вигляді списків джерел літератури (у т.ч. особисті раніше опубліковані роботи авторів). Автори рукопису статті зобов'язані належно оформляти запозичення у вигляді цитат або посилань. Будь-які форми плагіату неприпустимі.
