Культура України

Російський репертуар як інструмент ідеологічної експансії в діяльності харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (друга половина 1930-х рр.)

О. Ю. Дорофєєва — 2026-03-23

У статті розглядається процес примусового впровадження російської класичної та радянської драматургії в репертуар Харківського державного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка в другій половині 1930-х рр. на прикладі вистав «Васса Желєзнова» М. Горького (1936) та «Гроза» О. Островського (1938). Аналізується механізм використання російських творів як засобу ідеологічного тиску, уніфікації творчого методу за зразком МХАТу та витіснення модерних пошуків школи Леся Курбаса. Водночас приділяється увага стратегіям збереження березільських традицій, які використовував колектив, намагаючись в умовах уніфікації вберегти естетичні надбання школи Леся Курбаса від поглинання російською культурою.

Закордонні ініціативи репрезентації українського театру: чеський та польський досвід у період повномасштабного вторгнення (2022–2025 рр.)

Т. І. Совгира — 2026-03-23

Статтю присвячено аналізу сучасного досвіду організації театральних ініціатив за межами України в період загострення повномасштабного вторгнення. Здійснено аналітичний огляд ініціатив репрезентації театральної культури України в польському та чеському театральних дискурсах. На основі ілюстративних матеріалів, брошур, періодики, інтерв’ю та матеріалів конференцій розкрито динаміку розгортання основних тематичних напрямів театральних практик і проголошення ідейних наративів в українських виставах, реалізованих у період повномасштабної війни. Окреслено географію поширення вистав з українською тематикою за межами України як прояв феномену культурного синтезу. Аналіз наукових публікацій та інформації офіційних державних джерел засвідчує широку міжнародну підтримку ініціатив українських колективів у реалізації культурно-мистецьких проєктів, зумовлених питаннями збереження української культури.

Ефект «тимчасової імерсивності» в контексті проявів темпоральності трансмедійних практик сучасної аудіовізуальної сфери

З. І. Алфьорова — 2026-03-23

У статті вперше запропоновано системне осмислення ефекту «тимчасової імерсивності» (ТІ-ефекту), чиє виникнення свідчить про онтологічну турбулентність трансмедійних практик сучасної аудіовізуальної сфери. Означено, що ефект «тимчасової імерсивності» в трансмедійних практиках формується як серія подієвих піків, прив’язаних до окремих темпоральних вузлів наративу; ця темпоральність є процесуальною і реляційною; поява ефекту «тимчасової імерсивності» полягає в його принциповій нестабільності. Виявлено, яким чином зазначений ефект впливає на темпоральний досвід суб’єктів сучасної аудіовізуальної сфери. Осмислено взаємозв’язки між темпоральністю та ефектом «тимчасової імерсивності» в контексті сучасних трансмедійних практик.

Досвід Київської консерваторії 1950-х років як складова музичної освіти

Ю. М. Зубай — 2026-03-23

У статті висвітлюється малодосліджений період діяльності кафедри загального фортепіано Київської консерваторії — 1950-ті рр. Проаналізовано склад викладачів, їхній професійний шлях, методичну роботу, навчальні програми, репертуарні збірки та вимоги до студентів різних факультетів. Розкрито внесок окремих педагогів (І. Беркович, М. Сільванський, Ю. Толпін та ін.) у формування курсу загального фортепіано закладу як важливої складової музичної освіти. Простежено виконавську та редакторську діяльність викладачів, а також міжкафедральну співпрацю. Дослідження базується на архівних джерелах, що надає змогу комплексно реконструювати діяльність кафедри в означений часовий період і визначити її значення в підготовці професійних майбутніх музикантів.

Творчі досягнення Г. Берліоза як диригента-реформатора

В. М. Плужніков — 2026-03-23

Розглянуто оперно-симфонічне виконавство Західної Європи XIX століття, а саме диригентську діяльність Г. Берліоза як керівника великого симфонічного оркестру. Означено, що на сучасному етапі розвитку мистецтвознавства виникла необхідність у поглиблено-професійному підході до розкриття суті реформаторських починань Г. Берліоза та його ролі в теоретичному осмисленні різних аспектів диригентського мистецтва. Проаналізовано попередні наукові джерела, присвячені цій проблематиці; визначено чинники, що вплинули на рішення Г. Берліоза стати диригентом; досліджено сутність його реформи в галузі симфонічного виконавства; вивчено досвід проведення репетицій з великим симфонічним оркестром та особливості розміщення виконавців на сцені; осмислено основні положення теоретичних праць видатного диригента.

Амбівалентність зла в сучасному українському кінематографі: трансформації образів героя і антагоніста

А. А. Демура — 2026-03-23

У статті аналізується амбівалентність зла як ключова етико-естетична стратегія сучасного українського кінематографу. Дослідження зосереджене на трансформації образів героя і антагоніста у фільмах початку 2020-х рр., де класичні дихотомії поступаються складним, суперечливим формам суб’єктності. Зло розглядається як багатовимірний досвід, який проявляється у формах травми, моральної втоми, екзистенційної розгубленості або надмірної відповідальності. У роботі запропоновано типологію модусів амбівалентності зла, що охоплює онтологічний, етичний та психоафективний рівні. Проаналізовано, як візуальні, драматургічні й символічні засоби дозволяють передати невизначений, але глибоко присутній моральний конфлікт. Підкреслюється роль кіномистецтва у формуванні нової етичної оптики, здатної відрефлексувати досвід війни, втрат і життєвих зламів. Матеріалом для аналізу стали фільми: «Клондайк» (2022), «Памфір» (2022), «Атлантида» (2019), «Бачення метелика» (2022), «Люксембург, Люксембург» (2022) та «Погані дороги» (2021).

Цивільне населення у воєнному кінематографі: стратегії виживання та адаптації

Б. О. Ружанський — 2026-03-23

У статті досліджено художні особливості зображення цивільного населення у воєнному кінематографі, розглянуто відтворення стратегій виживання й адаптації під час бойових конфліктів. Основуючись на прикладах фільмів, створених у період з 1918 по 2025 рік, виокремлено ключові типи образів мирних жителів, що можуть становити як мовчазну масу, яка не бере зброї до рук, так і особистостей, котрі намагаються вплинути на воєнно-політичну ситуацію, обравши для себе одну зі сторін конфлікту в ролі союзника або благодійника. Проаналізовано кінофільми на предмет еволюційних змін в особливостях демонстрації образів мирних жителів — від спрощених поглядів до багатошарових інтерпретацій досвіду. Виявлено наративні інструменти, що передають фізичні (тактики втечі, засоби маскування), психологічні (подолання наслідків травми) та соціальні (взаємодія з провладними структурами) механізми виживання цивільного населення.

Вплив сучасних медіатехнологій та соціальних мереж на освітній процес естрадного вокального мистецтва: європейський досвід

С. В. Заря — 2026-03-23

У статті досліджено вплив сучасних медіатехнологій та соціальних мереж на освітній процес естрадного вокального мистецтва в контексті європейських тенденцій розвитку музичної освіти. Проаналізовано роль цифрових платформ, мультимедійних сервісів, інтерактивних навчальних інструментів, а також онлайн-комунікацій у формуванні нових підходів до підготовки вокалістів. Визначено особливості інтеграції цифрових технологій у практику роботи вокальних педагогів у країнах Європейського Союзу та окреслено можливості їх адаптації в українських мистецьких закладах. Розглянуто позитивні результати використання медіатехнологій у навчанні: зокрема, кращу доступність навчальних матеріалів, можливість формувати індивідуальну траєкторію навчання та розвиток самостійності студентів. Також окреслено основні ризики — надмірну залежність від цифрових інструментів і вплив соціальних мереж на формування виконавського стилю естрадного вокаліста. Додатково акцентовано на тому, що цифрові інструменти сприяють удосконаленню технічної та артистичної підготовки вокалістів у результаті використання мобільних застосунків, онлайн майстер-класів, віртуальних студій запису та систем зворотного аудіовізуального аналізу. Порівняння з європейським досвідом демонструє, що ефективне поєднання традиційних педагогічних методів з інноваційними технологічними рішеннями забезпечує підвищення якості вокальної освіти та сприяє формуванню сучасного конкурентоспроможного виконавця. Висновано про те, що європейські практики цифровізації відкривають нові перспективи для модернізації української естрадної вокальної освіти та підвищення її конкурентоспроможності у світовому культурному просторі.

Продюсер як комунікатор. З досвіду Альберта С. Радді

О. О. Мусієнко — 2026-03-23

Проаналізовано й узагальнено досвід комунікативних стратегій продюсера в кінематографі на прикладі практики знаного американського продюсера А. С. Радді, чий внесок був вирішальним у реалізації одного з найгучніших кінопроєктів ХХ століття — фільму «Хрещений батько». Здійснена спроба показати, як на різних етапах створення цього культового фільму, продюсер, як комунікатор, відігравав вирішальну роль в об’єднанні команди, захисті авторського бачення та знаходженні компромісів із тими, від кого залежала доля проєкту. Уперше звернено увагу до української кінознавчої думки в контексті проблеми продюсерської діяльності як комунікативної. І хоча історія створення всесвітньовідомого шедевру «Хрещений батько» не раз привертала увагу кінознавців, саме в аспекті дослідження діяльності продюсера фільму А. С. Радді як комунікатора вона не розглядалася. Доведено, що комунікативні здібності продюсера в кінематографі можуть стати вирішальними в реалізації творчого проєкту. Описано модель, де комунікація розглядається як стратегічний ресурс: засіб управління ризиками, врегулювання конфліктів, посередництво між студіями, творчими групами, профспілками тощо. Аналіз роботи А. С. Радді над фільмом «Хрещений батько» дозволяє розглядати особистість продюсера не лише як організатора й фінансового керівника, а і як ключову комунікаційну ланку, здатну інтегрувати творчі та комерційні інтереси в складних умовах кіноіндустрії.

Рецепція танцювального фольклору Слобожанщини в українській етнохореології

І. С. Мостова — 2026-03-23

У статті здійснено комплексний аналіз досліджень танцювального фольклору Слобожанщини, результатів етнографічних експедицій, сучасних адаптацій та інтерпретацій зафіксованих зразків у контексті генези етнохореологічних досліджень регіону. Авторами виявлено особливості рецепції фольклорного матеріалу в науковому дискурсі в різні історичні періоди, систематизовано результати дослідницьких пошуків для подальшого використання в наукових студіях, сформовано науково-дослідну базу для подальшої музеєфікації народного танцю Слобожанщини, окреслено закономірності формування регіональної традиції із чітким відокремленням від ідеологічних нашарувань. Здійснене наукове дослідження відіграє важливу роль у формуванні загальнонаціональної ідентичності, адже воно сприяє розумінню особливостей танцювального фольклору Слобожанщини, а також створює фундамент для подальшого збереження традиційної культури регіону.

Історичний контекст становлення ветеранської драматургії. Частина 1

Т. П. Киценко — 2026-03-23

Статтю присвячено аналізу ветеранської драматургії як форми художнього осмислення воєнного досвіду та механізму формування культурної пам’яті. Попри довгочасну присутність теми війни в європейській театральній традиції, драматургія авторів із безпосереднім досвідом участі у війні тривалий час залишалася поза фокусом системного культурологічного аналізу.

Метою статті є простеження витоків ветеранського письма та трансформацій сценічного осмислення війни — від античної трагедії до драматургії ХХ століття, створеної ветеранами світових воєн, з особливою увагою до зміни поетики й репрезентаційних стратегій, зумовлених досвідом масового насильства, травми та кризою гуманістичних уявлень.

Прозріння як акт трансцендування в діалозі Г. Сковороди «Потоп зміїний»

Г. Д. Панков — 2026-03-23

Доведено, що цінність духовного прозріння є ключовою ланкою смислового поля розглянутого діалогу. Підкреслюється, що співрозмовник налаштовується на розуміння методом поступового підведення до Істини через відповідні запитання й коригування окремих його суджень. Визначено, що ключові погляди Г. Сковороди загалом націлені на практику духовного орієнтування згідно з вимогою «не повзати по землі і прямувати до вічного». Прозріння виявлено як акт піднесення особистості в її сходженні від плотської темряви до Божественного світла. Надано оцінку вчення Г. Сковороди в контексті його екзистенційно-персоналістичного повороту. З’ясовано позицію розширення горизонту ідеї піднесення до Бога, яка охоплює всю сферу макросвіту, а також символічного світу Біблії. Наголошується на піднесенні образу змія, а також на символічній трансформації значення «потопу зміїного» як духовного інструменту порятунку.

Тренди доповненої реальності в глобалізованому художньому просторі

В. А. Бзенко — 2026-03-23

У результатах дослідження трендів доповненої реальності (далі — ДР) у глобалізованому художньому просторі було виконано кілька ключових етапів. Вивчено, як ДР змінює традиційні форми художнього вираження, що зумовлює появу нових жанрів і форматів, як-от «живі» картини, віртуальні скульптури та інтерактивні мистецькі твори. Ці інновації розмивають межі між фізичним і цифровим світом, змінюючи досвід відвідування музеїв та галерей. Розглянуто, як ДР створює нові можливості для залучення аудиторії та формує нові комунікаційні зв’язки. Досліджено емоційні й соціальні ефекти, які виникають у процесі взаємодії з імерсивними проєктами, зокрема такими, як «Мета-Фізичний Часо-Простір» Оксани Чепелик. Ці проєкти демонструють здатність ДР візуалізувати складні концепції, дозволяючи глядачам зануритися в нові реальності. Проаналізовано питання авторства, автентичності та сприйняття реальності в контексті застосування ДР. З’ясовано, що традиційне сприйняття митця як єдиного творця зазнає змін через інтерактивність і колективне авторство, що ставить під сумнів традиційні уявлення про авторство в мистецтві. Таким чином, дослідження виявило значний вплив ДР на сучасне мистецтво та його сприйняття.

Драматургічні механізми абсурду в сучасній кінокомедії: соціокультурний та критичний аспекти

Е. Л. Нечмоглод — 2026-03-23

Проаналізовано драматургічні механізми абсурду як інструмент критичного осмислення соціальної, політичної та культурної реальності в сучасній кінокомедії. Дослідження зосереджено на фільмах «Смерть Сталіна» (2017), «Людина — швейцарський ніж» (2016) та «Трикутник смутку» (2022). Показано, як порушення логіки, гротеск і парадокс створюють критичну дистанцію та філософське осмислення дійсності через сміх. Виявлено, що абсурд деконструює: ірраціональність тоталітарної влади («Смерть Сталіна»), екзистенційну порожнечу й потребу у зв’язку («Людина — швейцарський ніж»), фіктивність класових ієрархій та симулятивність ролей («Трикутник смутку»). Абсурдна кінокомедія XXI ст. виходить за межі розваги, стаючи формою критичного мислення й філософської рефлексії через комічне.