Культура України

Концепт духовності в композиторській, зокрема фортепіанній, творчості В. Птушкіна: до 75-річного ювілею Майстра

2024-09-26T00:13:05+03:00

У статті висвітлено специфіку втілення концепту духовності як світоглядного, аксіологічного центру композиторської творчості В. Птушкіна, що закарбовується в діалозі з культурним досвідом людства, апеляціях до знаків Ренесансу, бароко, класицизму, романтизму, жанрових моделей реквієму, хоралу, духовної кантати, concerto grosso, у зверненні до образу Діви Марії як ідеалу буття людства й опозиції піднесеного та земного як полюсів світобачення й буття людини. Глобальне значення концепту духовності та його резонанс зі світоглядними настановами культури межі XX–XXI ст. у творі для двох фортепіано «Піднесене та земне» відбито: у зіставленні особистісного та загальнолюдського начал; функціональній мобільності п’єси; варіативності виконавських складів; композиційно-структурній анормативності; хронотопічній масштабності; оркестральній звучності; фіналізації в ореолі жанру гімну як віддзеркаленні соборності людства.

Блюзові традиції гітарного виконавства в науковій думці сучасності

2024-09-26T00:48:19+03:00

Починаючи з другої половини ХХ ст., блюзові традиції гітарного виконавства набули стрімкого розвитку, зумовленого, зокрема, технічною революцією. У статті здійснено спробу сформувати системне уявлення про сучасну історіографію досліджень блюзового напряму гітарного виконавства. За допомогою джерелознавчого та текстологічного методів здійснено аналіз існуючих публікацій. Наявні джерела класифіковані за їхнім спрямуванням та предметом вивчення. Компаративний метод залучений для порівняння поглядів різних науковців на однакові питання. Визначено: немало аспектів сучасного виконавства перебуває в початковій стадії розробленості; значна кількість праць присвячена ранньому етапу розвитку блюзу; матеріалом наукових розвідок здебільшого є не музичний матеріал, а інтерв’ю, історичні есе та ін. Систематизовано та охарактеризовано провідні наукові праці кінця ХХ — початку ХІХ ст. щодо блюзового гітарного виконавства, окреслено «білі плями» в його вивченні, визначено основні напрями наукових розвідок.

Театральний оркестр та формування симфонічного виконавства в Харкові

2024-09-26T01:02:10+03:00

У статті розглядається специфіка функціонування оркестру Харківського театру до 1870-х рр.; простежуються особливості діяльності музичних керівників театрального оркестру, зокрема А. Павловича та К. Вільбоа. Визначається роль оркестру Харківського театру як основного джерела симфонічного виконавства в місті, що зумовлено: стабільним функціонуванням, починаючи із середини ХІХ ст. як колективу, орієнтованого на інструментальний склад симфонічного оркестру; створенням на його основі оркестру Комерційного клубу; формування на основі поєднання театрального та клубного інструментальних колективів повноцінного складу симфонічного оркестру, що набув поширення в симфонічних концертах ХВ РМТ з 1871 р.

Трансформації візуального образу Григорія Сковороди в ХІХ столітті

2024-09-26T23:02:19+03:00

Здійснено перший комплексний аналіз усіх (дев’яти) відомих портретів Г. Сковороди кінця XVIII–ХІХ ст., надрукованих окремими листами і намальованих олійними фарбами. Уже на початку періоду, який досліджується, граверами було створено два варіанти обличчя філософа. Один із них, авторства П. Мещерякова і виконаний на початку ХІХ ст., був схвалений сучасниками Г. Сковороди. Існує п’ять давніх відповідників цього зображення, мальованих олійними фарбами. Друга, давніша гравюра, автора якої визначити не вдалося, спочатку була маловідомою. Але після публікації її літографічної копії в петербурзькому виданні творів філософа 1861 р. відтворення цієї гравюри поступово стали переважати. 1894 р. на її основі петербурзький художник В. Мате на замовлення і для видання Д. Багалія створив синкретичну гравюру. Обличчя Г. Сковороди на ній відрізняється іншим ракурсом подачі та тим, що стало воно пласкішим.

Тромбон як сольний інструмент у світлі органології та історіографії

2024-09-26T23:19:15+03:00

Статтю присвячено виявленню органологічних особливостей інструмента в контексті дослідження солюючого тромбона. З погляду органології як комплексної науки про інструменти як «органи», «знаряддя» музичного мислення, тромбон є мелодичним інструментом групи мідних аерофонів, який, завдяки кулісі, може відтворювати відрізки хроматичної гами в межах трьох октав з можливістю природного глісандування. У стилі-образі тромбона поєднуються його акустичні та семантичні ресурси, що вможливлюють багатофункціональне використання цього інструмента в різних жанрах музики. У статті окреслено шлях формування сольних якостей тромбона, представлено класифікацію видів тромбонного солювання, серед яких виокремлюється одноосібне неакомпоноване — твори для неакомпонованого тромбона. Здебільшого це були мініатюри програмного та непрограмного змісту, а також сонати для тромбона, представлені у творах як зарубіжних, так і багатьох українських авторів. Специфіка таких творів відрізняється поєднанням ознак концертності (принцип солювання) та камерності (відтворення в одноголоссі функцій ансамблю з рівнопотенційними голосами-регістрами). Саме цей пласт тромбонної творчості є найменш дослідженим, а тому потребує окремого вивчення, початок якого закладено в цій статті.

Антропологічний поворот у музичній культурі ХХ століття

2024-09-27T06:14:40+03:00

Атропологічний поворот у системі культурологічної та музикологічної рефлексії визначає трансформацію образу людини в культурі ХХ століття. Змінюються онтологічні, феноменологічні виміри презентації людини в медіапросторі. Якщо семіологічний поворот був визначеним як рух структуралістських та постструктуралістських досліджень, а візуальний поворот пов’язують з трансформацією образотворчих практик, виникненням певного візуального середовища, то антропологічний поворот у музиці стосується глибинних психофізіологічних засад формування музичного образу.

Композиційно-драматургічний аналіз концертних полонезів ор. 5 і ор. 7 Миколи Лисенка та специфіка їх виконавської інтерпретації

2024-09-27T06:25:28+03:00

У статті визначено композиційно-драматургічну специфіку двох концертних полонезів М. Лисенка та виявлено тенденції їх виконавського осмислення. У цих п’єсах композитор репрезентує різні підходи до трактування жанру полонезу, що проявляється на композиційно-драматургічному рівні. Означені полонези відрізняються й особливостями втілення в них віртуозно-концертного начала. У Першому концертному полонезі ор. 5 віртуозність є яскраво виявленою, а в Другому концертному полонезі ор. 7 вона навпаки дещо вуалюється, що може бути зумовлене прагненням повніше розкрити індивідуальну специфіку музичних образів кожного твору. Також у статті проаналізовано виконавські версії означених п’єс, створені сучасними українськими піаністами.

Християнський персоналізм і «плотський рід» у філософії Г. С. Сковороди

2024-09-25T18:57:22+03:00

Проаналізовано критичне ставлення Г. Сковороди до масового суспільства з характерним йому антропологічним типом «плотської людини». Доведено, що осуд і прагнення витіснити спільноту «рабів плоті» доповнюється прагненням до її духовної трансформації з метою єднання з Богом у духовному середовищі серця. Осудження «плотського роду» разом із «плотською людиною» в обрії християнської думки визнається одним з аспектів персоналізації людини і суспільства. Виконане дослідження поширює й поглиблює трактування християнського персоналізму як фундаменту філософії Г. Сковороди у зв’язку з її співвіднесеністю з аскетичною критикою масового суспільства.

Деякі стильові тенденції еллінізму як основа для творення зображального канону Східного церковного обряду

2024-09-25T19:19:30+03:00

У статті послідовно викладено та обґрунтовано стильовий концепт деяких унікальних мистецьких тенденцій еллінізму, що мають спільну сакральну природу із зображальним каноном та обрядовістю східних церков, а також запропоновано оновлені ретроспективні художньо-образні принципи для переоцінки ролі цих тенденцій. Це дозволило з іншої точки зору переглянути причинно-наслідковий зв’язок між сюжетною символьно-декоративною атрибутикою античного погребального ритуалу та духовно-філософськими основами раннього християнського мистецтва і, як наслідок, виявити додаткові сутнісні характеристики візантійського іконічного зображального канону, кристалізованого після ІХ століття. У результаті долучення до наукового обігу змодельованих та уніфікованих поняттєво-категоріальних конструкцій вдалось певною мірою заповнити мистецтвознавчі та культурологічні лакуни в межах актуальної тематики поставленого питання. Водночас у дослідженні розглянуто символьні та світоглядні орієнтири двох духовно-естетичних парадигм стародавнього античного світу і християнської ціннісно-мистецької апологетики й сакральної атрибутики.

Культура ШІ (штучного інтелекту) в контексті культури трудового суспільства

2024-09-25T19:46:21+03:00

Представлено проблемно-тематичний аналіз найважливіших проблем, пов’язаних із появою в житті людини чатботу з генеративним штучним інтелектом (ШІ) (ChatGPT). Розглянуто процес формування культури ChatGPT за останні кілька років, її джерела й перспективи. Позначено концепт культури трудового суспільства — сукупність цінностей, норм, традицій та інститутів, які акцентують на значенні праці, виробництва й взаємодії між людьми великою мірою для організації суспільства та задоволення його потреб. Крізь призму культури трудового суспільства автор постулює: ChatGPT посилює тенденцію наростання кінця трудового суспільства; поява ChatGPT активувала формування культури штучного інтелекту (ШІ); культура ШІ, яка формується людиною, є, по суті, контрверсійною до культури трудового суспільства, сформованою за останні 500 років, — культурою нетрудового суспільства. Автор доходить висновку щодо необхідності переосмислення утопічного й комуністичного майбутнього, запропонованого мислителями та філософами.

З історії українського кінематографу доби Центральної Ради (1917–1918 рр.)

2024-09-25T23:58:35+03:00

У статті досліджено деякі питання розвитку української кінематографії за доби Центральної Ради (1917–1919 рр.). Новий етап в історії кіно пов’язаний з активним національно-культурним відродженням України після Лютневої революції 1917 р. Завданнями перших державних кіноустанов — театрального відділу Генерального секретарства народної освіти, а згодом і кінематографічної секції — були пошук приміщень для національних кінотеатрів, відповідного технічного обладнання, формування фільмотеки науково-популярного спрямування. Паралельно із цим відбувалася робота з організації і здійснення зйомок, проведення кіносеансів. У цей час розпочалася законотворча діяльність, спрямована на впорядкування кінопроцесу. Далеко не все із запланованого вдалося реалізувати, але діяльність зазначених установ заклала фундамент для подальшого розвитку національного кіномистецтва вже за доби Гетьманату.