Культура України

«Західний кінематограф. Концептуально-термінологічний словник»

2024-06-28T13:42:14+03:00

Рецензія на видання: В. Н. Миславський. Західний кінематограф: концептуально-термінологічний словник. Харків: ТОВ Видавництво «Точка», 2024. — 228 с.; 426 іл.

Українське дитяче хорове виконавство в умовах війни з Росією (до постановки проблеми)

2024-06-28T10:15:33+03:00

У статті започаткований розгляд специфіки буття дитячого хорового виконавства під час повномасштабного російського вторгнення. Досліджено загальний стан хорових колективів, зміни в їхньому кількісному та якісному складі, творчу й організаційну специфіку роботи. За допомогою аналітичних та компаративних методів встановлено характер впливу умов діяльності, що виникли внаслідок військової агресії, на художньо-творчі результати. Охарактеризовано стан концертної та гастрольної діяльності колективів, намічено стратегію подальших досліджень.

Виявлено, що дитяче хорове виконавство під час війни зазнає значних втрат, однак і отримує безпрецедентну увагу, зокрема в європейських країнах. Визначено роль міграції населення у формуванні нових наукових проблем, у тому числі проблеми регіональної вокальної специфіки.

Намічено стратегічні перспективи подальших досліджень, зокрема акустичного та психологічного спрямування.

Процес трансформації, стилі та засоби вокального естрадного виконавства в Україні наприкінці ХХ ст. — на початку ХХІ ст.

2024-06-28T11:20:02+03:00

У науковій статті аналізується складний і динамічний процес трансформації вокального естрадного виконавства в Україні періоду кінець ХХ ст. — початок ХХІ ст. Детально вивчаються умови, що вплинули на цей процес, та розкриваються результати цієї видозміни станом на 2024 рік. У підсумку наводиться обширний аналіз різноманітних виконавських прийомів та вокальних технік, характерних для сучасної естрадної музики, порівняно з минулим століттям. Серед представлених прикладів докладно розглядаються виконавські особливості таких напрямів, як: поп, етнопоп, соул, R’n’B, електропоп, поп-рок, реп, whisperpop та ін. Для аналізу використовуються конкретні приклади, зокрема з вокального конкурсу «Євробачення». Представлені пісні на кожному конкурсі дозволяють зрозуміти тенденції суспільного попиту на музичні напрями в кожний конкретний рік як на загальноєвропейському рівні, так і на рівні будь-якої країни-учасниці. Крім того, у статті досліджується той факт, що розмаїття вокальних стилів не обмежується лише застосуванням нових технологій, а й активно використовує здобутки вокального мистецтва минулого. Висновано, що сучасне вокальне естрадне виконавство зумовлює неабиякі можливості для вокальної педагогіки, адже сучасному викладачеві доводиться працювати в розмаїтті стилів та навіть передбачати майбутні тенденції на основі досвіду минулого.

Бальний танець у творчій концепції І. Нечуя-Левицького

2024-06-28T11:54:57+03:00

У статті досліджено внесок видатного українського прозаїка І. Нечуя-Левицького у вивчення вітчизняного хореографічного мистецтва, зокрема побутового бального танцю ХІХ століття в контексті утвердження національної ідентичності. Постаючи формою проведення дозвілля привілейованих прошарків українських міст, бальний танець у текстах І. Нечуя-Левицького підсвічує екзистенційні кризи в долях героїв. Доведено, що творчий метод українського прозаїка, його спостережливість виплекали концепцію танцю, яка за рівнем узагальнення не поступається результатам пізніших антропологічних досліджень. Запропоновано враховувати соціальний запит на несценічну танцювальну активність молоді і дорослих, ґрунтуючись на традиціях української хореографічної культури.

Progressing Ballet Technique (РВТ) як метод формування сучасного танцівника

2024-06-28T13:10:04+03:00

У статті розглянуто розроблену й апробовану балетними установами методику підготовки танцівників, яка поєднує класичний екзерсис і результати новітніх наукових досліджень руху людського тіла — Progressing ballet technique (РВТ). Доведено, що ця методика не лише сприяє оптимізації фізичних кондицій і технічної вправності танцівників, а й формує сучасне постмодерне світосприйняття в результаті розширення інтероцептивного і пропріоцептивного діапазону відчуттів. Послідовне й осмислене впровадження цього методу в українські навчальні заклади допоможе підготувати нове покоління танцівників відповідно до сучасних стандартів хореографії. PBT підвищить конкурентоспроможність українських артистів на міжнародній арені та сприятиме розвитку хореографічної культури в Україні.

Наукова новизна статті полягає у висвітленні методу РВТ у мистецтвознавчому контексті як одного зі способів формування постмодерного танцювального світосприйняття.

Візія функцій капельмейстера в XVI–XVIIІ cт.: на матеріалі докторату Адольфа Хибінського

2024-06-28T13:27:34+03:00

На матеріалі докторату А. Хибінського “Beiträge zur Geschichte des Taktschlagens” («Внесок до історії диригування») окреслено комплекс завдань, форм, методів і цілей діяльності капельмейстера ХVI–XVIIІ ст. Визначено обсяг знать, умінь та особистих якостей, необхідних для провадження ефективної капельмейстерської діяльності. Прослідковано еволюцію форм і методів керування колективним виконанням музики: за безпосередньої участі капельмейстера в музикуванні як співака або інструменталіста-концертмейстера; за допомогою батути або візуальних засобів мануальної техніки. Виявлено основні фактори, які сприяли поступовій трансформації візії цілей капельмейстерства від рутини гучного відбивання такту до мистецтва диригентської інтерпретації. У світлі залучення частини українських земель до тогочасних європейських культурних процесів, виявлено можливість запозичення виконавського досвіду вітчизняними (зокрема, львівськими) реґентами-капельмейстерами. Намічено напрями подальших досліджень праці А. Хибінського як нововіднайденого наукового артефакту.

Розстріляне світло. Актор Степан Шагайда як жертва сталінського терору

2024-06-27T11:19:51+03:00

У статті розглядається життя та творчість одного з провідних українських акторів театру і кіно Степана Шагайди (1896–1938) як типовий приклад для дискурсу про культурне відродження України 1920-х рр. та історичну травму, спричинену умовами більшовицького терору. Як і багато свідомих українців, він брав участь у Визвольній боротьбі за суверенітет України. Заарештований і 20 січня 1938 р., розстріляний у камерах НКВС, С. Шагайда став невинною жертвою сталінських репресій.

Відродження — важливе явище ХХ століття — стало можливим завдяки непу, українізації та певній автономії в економічному та культурному житті УРСР. Степан Шагайда — один із найвідоміших акторів того часу — зробив свій внесок у досягнення театрального мистецтва, яке завдяки зусиллям режисера Леся Курбаса, прихильника європеїзації, набуло своєї національної унікальності. С. Шагайда, який був його учнем і однодумцем у відомому театрі «Березіль» (Київ, Харків), грав головні ролі у виставах «Одурені» за Марком Кропивницьким, «Комуна в степах» Миколи Куліша, «Жакерія» Проспера Меріме, «Золотий живіт» Фернана Кроммелінка, «Король грає» Віктора Гюго. Після головної ролі у фільмі «Людина з лісу» Георгія Стабового, він переходить на Одеську кінофабрику, де успішно втілює образ козака Чапири в «Перлині Семіраміди» згаданого вище режисера. Протягом десяти років С. Шагайда зіграв у багатьох фільмах, серед яких: «П’ять наречених» Олександра Соловйова, «Музейна варта» Бориса Тягно, «Перекоп» Івана Кавалерідзе, «Кармелюк» Фауста Лопатинського, «Іван», «Аероград» Олександра Довженка, «Багата наречена» Івана Пир’єва. Актора відрізняє високий професіоналізм і людяність.

«Такою він мене любив» — то промовляють її очі… (Образ Ликери Полусмак у житті та творчості Тараса Шевченка)

2024-06-27T17:17:57+03:00

У статті розглянуто драматичну історію взаємин Тараса Шевченка і Ликери Полусмак та її віддзеркалення в ліричній поезії останнього творчого періоду Тараса Шевченка, у т. зв. Ликериному циклі. Лінгвофілософський аналіз періоду зародження, розквіту і згасання почуття, що об’єктивізує різні екзистенційні стани Тараса, презентує нові смислові акценти в реальній історії взаємин і у творчості поета. Творче піднесення митця, спричинене посиленням почуття кохання, відкарбувалося в поезії «Ликері», її портреті; екзистенціали зневіри в буттєвому контексті простежуються в поезії «Барвінок цвів і зеленів…» і, зрештою, екзистенціали розпачу і усвідомлення неминучої самотності оприявнюються в поезії «Л». Мета статті: розкрити глибинну суть істинних взаємин Тараса і Ликери. Особлива увага в статті приділена духовному й душевному пориву Ликери після смерті Тараса. Наголошується, з якою великою людською жертовністю вона віддавала шану і прихильність людині, яку, на жаль, свого часу так легковажно втратила, і тільки глибоко усвідомивши провину за втрачене щастя, довгі роки зігрівала «самотню хату» Тараса.

Театр-ікіґай як вид призначення: сучасний погляд на концепцію сценічного мистецтва

2024-06-27T17:30:34+03:00

У статті виконано аналіз останніх публікацій та досліджень і розглянуто деякі сучасні концепції театрального мистецтва, такі як «постдраматичний театр» та «театр спонтанності». У межах розвідки запропоновано концепцію «театру-ікіґай» як театру нової генерації.

У процесі дослідження сучасного театру в контексті метафізичного простору ми дійшли висновку, що за основу роботи театрального простору взято принцип дзеркальної моделі співіснування, де зовнішнє являється лише відображенням внутрішніх процесів людини.

Також виявлено, що сприйняття глядачем класичного театрального дійства відбувається «за горизонталлю». У той час як театр-ікіґай пропонує сприйняття інформації «за вертикаллю», тобто не через стимули, реакції та проєкції, а через глибинні трансформаційні процеси індивіда.

Як результат дослідження ми представили унікальну модель вистави, де рух актора відбувається за чакральним стовпом (від нижніх чакр до верхніх), «за вертикаллю», унаслідок чого він віднаходить свій ікіґай або своє призначення, автоматично транслюючи його глядачеві.

Відтворення традиційного одягу Дніпропетровщини (за матеріалами музейних фондів)

2024-06-28T09:15:55+03:00

Стаття присвячена дослідженню формування одягу мешканців Дніпропетровщини. На основі вивчення експонатів, що знаходяться в музеях області, проведено дослідження впливу культурних особливостей переселенців з прилеглих територій на еволюцію стилістичних та структурних елементів одягу місцевого населення. Зовнішній вигляд і компоненти вбрання жителів Дніпропетровщини набували своєї унікальності в умовах віддалених сіл та хуторів, де вони формувалися самостійно. Також слід виділити особливості вигляду складових елементів одягу, а саме сорочок у людей унікальної професії лоцманів, яких не було на інших територіях України. Автори діляться думками про принципи формування в населення відповідального ставлення до предметів побутової культури, ремесел, традицій життя українців певного регіону. Опис матеріалів та аналіз історичних подій, побуту мешканців регіону може бути використаний у вивченні дисциплін фахівцями в галузі історії української культури, мистецтвознавства, дизайну одягу тощо, може бути впевнено застосований як один із суттєвих важелів у вихованні широких верств населення України в процесі формування етнічної самоповаги та патріотизму у визначенні свого місця в сучасному світі.